У Золотоніській СШІТ № 2 відбувся «Компот-контакт: розмова з директоркою по-новому». Це була низка дуже теплих, по-домашньому щирих зустрічей — не під протокол, не за сценарієм, а з теплом, щирістю й компотом. Так-так, справжнім фруктовим компотом та смаколиками, за якими збиралися учні й учениці кожного класу разом із директоркою закладу — Оленою Миколаївною. Навіщо? Щоб говорити. По-справжньому.Це були зустрічі, де не звучали оцінки, не лунали вказівки, не було відчуття «начальства». Натомість були відкриті серця, бажання чути й бути почутими, простір довіри, де кожен міг сказати: «А мені важливо…», «Я мрію, щоб у школі було…», «Було б класно, якби…».Учнівство й Олена Миколаївна говорили про серйозне. Про шкільне життя зсередини. Про те, що захоплює і що дратує. Що хочеться змінити й що потрібно залишити, бо воно робить школу НАШОЮ. Про базові потреби — як фізичні, так і емоційні. Про ідеї, що можуть перетворити шкільну буденність на щось справді яскраве.Діти говорили — директорка слухала. Діалог відбувався не між «керівництвом і учнями», а між людьми, які живуть однією шкільною історією. Було місце для секретів — дрібних і великих. «А можна ми ще так зберемося?» — це було головне запитання, яке лунало майже після кожної зустрічі. І це найкращий доказ того, що формат працює. Адже в основі — довіра, людяність і щире бажання робити школу не «про навчання», а про життя.Олена Миколаївна зізнається: «Ці зустрічі — це новий рівень зв’язку з нашими дітьми. Я дізналася стільки важливого, що не почула б за інших обставин. Школа має бути не тільки освітнім простором, а й місцем сили — для кожної дитини. І ми до цього йдемо разом».Мораль? Вона проста. Іноді найкращі управлінські рішення народжуються не в кабінеті, а за чашкою компоту. Такі зустрічі — це не просто «розмова за печивом». Це нова культура спілкування. Про рівність, про емоції, про співтворення.
Оголошення:
Золотоніська спеціалізована школа №2
інформаційних технологій
